До кримського циклу увійшли 18 сонетів А. Міцкевича. «Кримські сонети» — твори, особливі за своїм звучанням і глибиною думки, за мелодійністю і тематичною розмаїтістю. Вони уособлюють внутрішній порив автора до рідної землі, від якої він був силоміць відірваний. Потрапивши на чужу землю, спостерігаючи багатства чужої йому природи, в оточенні недругів, Адам Міцкевич зумів зберегти в уяві красу рідної землі, яка підсвідомо проявляється в єстві ліричного героя його «Кримських сонетів». Поет милується красою мармурового фонтана у сонеті «Бахчисарай», який один сумує за колишньою любов’ю та славою міста. Порожнім, але так само величним, стоїть будинок великого хана Гірея. Здійснилося пророцтво Даниїла, який передбачив Валтасарову загибель.

Гробниця легендарної Марії Полоцької у Бахчисараї наводить Міцкевича на думку про спільність доль поета і прекрасної польської невільниці Керім-Прея. Порівнюючи красуню з трояндою, що зів’яла на чужині, Міцкевич бажає розділити її долю і бути похованим поруч.

Сонет «Байдари» присвячений поетом чудовій долині, через яку зазвичай в’їжджають до південного берега Криму. Автор говорить про вершника, що вночі долає ліси, долини, гори. Все спить, а вершник, доїхавши до моря, кидається у воду. Насолода від купання призводить до миттєвого запаморочення ліричного героя.

За розповсюдженою версією, сонет «Аю-Даг» А. Міцкевич присвятив поетові Густаву Олізару, точніше відважності молодого поета, що писав вірші так, як хвилі штурмують берег. Саме такі вірші, на думку автора, залишають образ поета в народній пам’яті назавжди. І саме таким, незламним перед бурею долі та життєвими негодами залишився в нашій пам’яті великий польський поет, що поклав життя на служіння народу, — Адам Міцкевич.